Меню
Доля (біографічний твір)
  • 24.12.2009
  • 577 Переглядів
Ішов далекий 1957 рік. Люди саме працювали на власних городах та садибах. Хтось сапав картоплю та кукурудзу, а хтось клопотався біля квітів попереду двору. Круглоозерка потопала у зеленому цвіті акації. Усе здавалося веселим та привітним. Та не всі на вулиці Леніна були заклопотані господарством. Вродлива жінка сиділа у дворі на лавочці. Її заклопотані очі були напрямлені на небо. Вона шукала важливу відповідь на питання, яке давно її тяготило.
Увечері, коли вже її чоловік повернувся додому, Віра повела розмову, яка вже не раз звучала за сімейним столом:
- Гриша, може нам не потрібна ця дитина, усе ж таки двох уже маємо.
- Віра, ти ж знаєш моє відношення…
- Любий, ну допоможи обрати, я й сама не знаю чого хочу…
- Іди краще лягай спати, ранок покаже. На небі уже місяць та зірки. Якщо що, по обіді поїдеш до лікарні у село Красне, щоб позбутися дитини. А зараз, на добраніч!
- Спокійної ночі, Гришо.
Проте лестиві слова чоловіка не заспокоїли її. Віра ще довго не могла заснути, поки сон не здолав її. Уже пізно вночі їй приснився сон, який і дав довгоочікувану відповідь. Уві сні вона бачила, що бабуся, одягнута як монашка, зайшла до її оселі і почала говорити:
- Залиши дитину. Вона тобі Богом дана
- Та куди мені третю дитину, та ще з таким здоров'ям?
- Нічого не роби. Побачиш, ця дитина тобі додасть здоров'я.
Перехрестившись і три рази поклонившись, жіночка вийшла.
Віра прокинулася відразу. Спочатку вона не сприйняла це. Подумала, що мало чого приснилося. Та, розповівши про сон мамі, отримала відповідь, що це був віщий сон. Євдокія, Вірина ненька, була людино віруючою…

* * *


Листя на деревах уже починало жовтіти. Люди сиділи по домівках, адже надворі дув прохолодний вітер. Віра сиділа біля вікна та мріяла. У печі вже палахкотав теплий вогонь. ЇЇ діти, Тамара та Толик, поверталися додому: якраз ішли по доріжці до домівки. Проте ніхто і не здогадувався, що сьогодні їх чекає великий сюрприз. Цей самий подарунок трапився увечорі - народилася сестричка Люба.

Вона росла звичайною дівчинкою. Як і всі діти полюбляла грати. Та найбільше вона любила своїх рідних: маму та тата, братика і сестричку. Траплялося багато смішних і не дуже випадків. Дівчина була талановитою на вдачу. З дитинства у Люби була гарна пам'ять, що дуже допомагало їй у вивченні художніх творів.

У перший клас пішла не зі своїми однолітками. По тодішнім правилам, до першого класу можна були йти, якщо дитині на момент початку навчального року виповнилося сім років. Любі було шість років і десять з половиною місяців. Та завдяки чуйності і доброті тогочасної директорки Голуб Ніни Андріївни, вона все ж вступає до першого класу, давши обіцянку добре вчитися.

У школі дійсно навчалася добре. Була активісткою. Брала участь у конкурсах читання віршів, часто виступала на сцені місцевого клубу. Та життя було тернистим. По маленькій душі завдає великого удару смерть батька. Любі було всього одинадцять років. Проблеми забезпечення сім'ї лягли на плечі матері, яка і так хворіла. Тож усі діти намагаються заробити хоч яку-небудь копійку, заради добробуту родини.

Про навчання у вищих навчальних закладах думати не доводилось. Потрібно турбуватися про хвору матір. Люба дуже хоче йти на лікаря, а саме на стоматолога. Проте забирає документи з медичного. За порадою директора клубу Залукаєвої Людмили, Люба вступає до училища культури у місті Херсон. Її направляють від радгоспу.

На першому ж курсі їй пропонують працювати у театрі, навчатися в училищі на заочній основі. Для молодої дівчини, котра шукала можливості забезпечувати себе самій, - це просто ідеальний варіант. Вона погоджується.

У театрі працює наполегливо. Поряд з нею виступають талановиті актори, такі як Сергій Гармаш. Люба їздить на гастролі, разом з цим пізнаючи СРСР і Україну у його складі.

Виступає у Московському театрі. У Москві зустрічає перше справжнє кохання, з яким, на жаль, пізніше була змушена розлучитися. Їй пропонують навчатися у Київському інституті культури за зайняте перше місце по акторській роботі. Проте вона відмовляється через своє кохання до чоловіка. Люба залишається у Москві на два роки, де працює не за професією. Вимушена повернутися до Херсону, де її знову беруть до театру.

Коли повернулася додому, мама Віра намагається умовити її залишитись: "Знову поїдеш на свої гастролі, а я тут помру, і ти не знатимеш… Коли мене вже не буде, їдь куди хочеш…". Материне прохання Люба виконує. Якраз у цей час в експлуатацію здається Круглоозерський сільський Будинок культури. Її, як молодого спеціаліста, беруть художнім керівником. У рідному селі зустрічає друге справжнє кохання, з яким судилося залишитися на все життя.

Багато перепетій чекало на молоду жінку. Народження двох дочок, державні негаразди тих часів, смерть брата, перемога на Всесоюзному фестивалі народної творчості та нагородження медаллю лауреата у Москві (1987 р.). Одні то білі, то чорні смуги.

Додатково працювала і спеціалістом по роботі із молоддю. До 1997 року залишалася художнім керівником, а потім стає директором Круглоозерського СБК. І до цього часу залишається на цій посаді. За роки її роботи Будинок культури займає одне із провідних місць у районі. Робота із людьми не пройшла безслідно: можливо, саме завдяки цьому Любов була обрана депутатом до сільської ради і є ним на протязі 12 років. Вона є головою комісії з питань захисту материнства, дитинства, освіти, медицини, культури, молоді та спорту. А також вона є головою опікунської ради. Любов - чуйна мати, гарна жінка, любляча бабуся і просто товариська натура. Має достатньо друзів, знаходить підхід до будь-якої людини. Вона наполеглива у роботі. Від своїх слів ніколи не відмовляється.

Ось така історія життя моєї матусі Любові Григорівни. За своє життя їй довелося пережити багато чого: доброго і поганого. Доля зробила з неї ту, ким вона нині є. Вона залишилася вірна своїй справі і пронесла цю жаринку любові до людей через усе життя.

Популярні твори

25.01.2011, 20:01:46
Гумореска "Восьме диво світу"
25.12.2009, 17:14:48
Я - українець
26.10.2009, 17:15:55
Перевтілення
28.02.2012, 00:08:07
Средь проблесков надежды, суеты

Коментарі

avatar