Меню
Над полями сонечко зійшло
  • 19.05.2013
  • 610 Переглядів
Над полями сонечко зійшло,
Знов зозулі у гаях ворожать.
Я дивлюсь намамине чоло
На глибокі зморщечки тривожні.
Передумалось тоді не мало,
Знала, що тривожило її
Як мені стежок не вистачало
То стелила мама рушники...
Сніжно- біле, біле поле,
Нитки чарівні,
Вишивала мою долю матінка мені,
Барвінкову, волошкову, легку і стрімку,
Щоб печалі я не знала на своїм віку...
Над хатами птахи пролітали
І роками зникли в далині,
А на коси мамині упали
Срібнії пір'їнки сивини.
В обріях дитинство відзоріло.
Заростають тернами стежки.
Щоб душа у мене не боліла
То стелила мама рушники...
Вже й ривога у душі заснула
Залягли у глибину чуття,
Пізно я сама чомусь збагнула,
Що рушник - то мамине життя.
Заплелась узором щедра осінь
Кетягом калини у вінки
А мене оберігають й досі
Мамині крилаті рушники...

Популярні твори

25.01.2011, 20:01:46
Гумореска "Восьме диво світу"
25.12.2009, 17:14:48
Я - українець
26.10.2009, 17:15:55
Перевтілення
28.02.2012, 00:08:07
Средь проблесков надежды, суеты

Коментарі

avatar