Меню
Вони згасли, наче свічка
Запалити лампадку у своєму вікні - це найменше, що ми можемо зробити для мільйонів закатованих душ.

"Мій синочку! Я не можу більше чекати. Нехай Господь буде з тобою". На таку записку натрапив Фред Білл, американський політик, який абсолютно випадково потрапив в одне із сіл Харківської області влітку 1932-го. Клаптик папірця лежав біля одного з тіл, якими щедро було всіяне все село. Це крик відчаю конаючої в голодних муках матері, яка не зуміла виконати найсвятішого обов'язку - вберегти кохане чадо від лиха.

У мене щоразу холоне кров і болить серце, коли я пригадую цей випадок. Листопад - найкращий місяць для скроботи. Природа завмирає, сутінки наповнюють більшу половину доби, ти залишаєшся наодинці з думками. І не потрібно соромитися сліз, які навертаються при спомині про Голодомор. Серед знайомих побутує думка, мовляв, навіщо ці "соплі" і негатив? Потрібно рухатися вперед і думати про хороше... Як? Як забути про мільйони невинних жертв? Пам'ятати про них - святий обов'язок кожного українця.

Від 7 до 10 мільйонів жертв. Така статистика найчастіше фігурує в устах істориків, які згадують про жахливі жнива 1932-33 років. Це, для порівняння, усе населення сучасної Швейцарії. Це три Литви. Це 16 Чорногорій... Це сотні тисяч тямковитих газд, вчених, письменників, лікарів, геніїв, які могли б здивувати увесь світ, однак померли ще дітьми.

Голодомор, якщо хочете, ключовий момент нашої історії. Нас позбавили добірного генофонду, розбавивши неуками з республік "Большого і могучєго", яких масово заселяли з усім необхідним реманентом у вимерлі села, щоб замаскувати сліди найбільшого злочину в історії людства. А ми тепер дивуємося: чому це половина населення України увесь час гальмує розвиток держави... Чому їм чужі національні традиції, гімн, мова, здоровий націоналізм. Варяги серед нас. Українців в Україні значно менше, ніж це може здатися на перший погляд.

Вони помирали тихо. На організований опір не було сил. "Ми вірили, що це ненадовго", - типова помилка тогочасних жертв червоних катів. Немовлята помирали уві сні - і це була чи не найлегша форма смерті. Що коїлося в той момент у серцях батьків - непідвладне розуму. А скільки сліз виплакали діти, тримаючи маму за руку, що холоне? Прихильники "дєшовай колбаси", схоже, досі над цим не задумуються...

Завтра ми, як і мільйони свідомих українців, запалемо у своєму вікні свічку. Це данина пам'яті мільйонам жертв. Це шана Україні, яку ми тоді втратили. Це поклін матері, яка не зуміла врятувати свою кровинку, і дитині, яка не дочекалася на окраєць хліба.

Популярні теми

29.05.2017, 10:51:19
У Сіднеї проходить Фестиваль Світла
25.05.2017, 15:28:19
Перемога у марафоні в сандалях
22.05.2017, 18:13:18
У Херсоні стартував Міжнародний театральний фестиваль
18.05.2017, 11:03:37
Щодо сторінки в соціальній мережі VK

Коментарі

avatar