Вступ
Розділ І. Умови життя селян за часів Російської Імперії
Розділ ІІІ. Голодомор 1932-33 років
Висновки
Список використаної літератури та джерел
Завантажити роботу
У листопаді 1917 року в результаті перевороту до влади в Петрограді прийшли більшовики на чолі з В.І. Леніним. Почалося встановлення радянської влади. Після встановлення Радянської влади на Україні попередній адміністративно-територіальний поділ було скасовано. Радянська влада у Кларівці встановлена в січні 1918 року. Поміщик Олексій Вассал був вигнаний зі свого будинку і через деякий час виїхав за кордон. Панська економія була націоналізована. За спогадами жительки Круглоозерки Кондратенко Олександри Тарасівни у панському маєтку був склеп, де була похована дружина одного з панів Вассалів разом з малою дитиною. У 1935 році було відкрито вхід до цього склепу. Пані лежала як жива, гарно вбрана. Тіло було ніби забальзамоване. Одна з жінок – Грачова Поліна взяла сапу й розбила трупи на шматки. Панський склеп було розорено, мармурові плити ще в 60-х рр. ХХ ст. можна було побачити в городах на вулиці Шкільній. На одній з цих плит зберігся напис: „Петр Алексеевич Вассал. Младенец…” Ця плита була пристосована сільським ковалем під наковальню. Потім коваль вивіз плиту на сільське кладовище в 1965 р., там вона пролежала деякий час, а потім зникла. У радянські часи на місці панського маєтку було збудовано молочно-товарну ферму. Зараз там пустир: не існує вже й ферми, ніщо не нагадує про колишній маєток, залишилася одна тільки споруда – водокачка. Тільки пам’ять жителів села зберігає перекази про те, як останній Вассал покидав батьківщину.
У 1921 році був обраний Кларівський сільревком, організувався СОЗ „Червоний шлях” на території села. У 1922 році був обраний перший голова Кларівської сільради - Овчинніков Іван Опанасович. У 1923 році на цьому посту його змінив М.С. Кудишкін. У 1921 р. згідно з даними „Поволостної відомості Миколаївської губернії Дніпровського повіту” у Бехтерській волості на території села Кларівка існувало три промислових підприємства (млини), на яких працювало вісім робітників і був один механічний двигун, у Долматівці – два підприємства з п’ятнадцятьма робітниками, у Новософіївці було п’ять підприємств, двадцять п’ять робітників та два механічних двигуни [16]. Священники підписували спеціальний документ, в якому йшла мова про те, що вони ознайомлені з розпорядженнями влади щодо церкви. Підписав такий документ і священник Успенської церкви села Кларівки - Михайло Юрченко у квітні 1922 року [ 17 ]. Також з Успенської церкви села Кларівки в присутності комісії було вилучено для зберігання 18 Метричних книг кінця ХІХ – початку ХХ ст., які пізніше невідомо куди зникли. Скоріш за все, в умовах тогочасної паперової кризи, їх використали не за призначенням і на зворотній стороні були написані інші документи. Такий висновок зроблений тому, що працюючи з документами в Херсонському обласному архіві знайшли протоколи засідань комсомольської ячейки села Кларівки, написані на зворотній стороні церковної Метричної книги, розпоряджень царських судів (1914 року) та розпоряджень УНР (1919 року) [17]. Після революції школа стала культурним центром села. Вчителька Бублик Ганна Родіонівна створила драматичний гурток. Майже всі жителі села похилого віку – її учні.
Усім відомо, що в 1921-1923 роках Україна пережила великий голод. Розгорнулася широка кампанія вилучення коштовностей із храмів та культових споруд. Вилучалися предмети, необхідні для проведення богослужіння. У квітні 1922 року з п’яти церков Бехтерської волості також були вилучені цінності та предмети релігійного культу [18 ].
З опису вилучення церковних цінностей 1922 року
Протягом багатьох десятиліть у радянській історіографії стверджувалося, що на початку 20-х років голод охопив лише район Поволжя. Саме так оголошувалося в той час і перед західним світом, звідки Ленін і його соратники просили продовольчої допомоги в названий регіон. Про те, що такий же голод охопив усю південну Україну, звідки масово вивозився хліб на північ і на експорт, Москва мовчала. Незважаючи на голод та неврожай, у південних губерніях тривали хлібозаготівлі. Жодна з голодуючих губерній України не була звільнена від продподатку. У селян насильно вилучалося продовольство, до стягнення хліба залучалася армія. Це викликало величезні жертви: за приблизними оцінками вчених 1,5 – 2,0 млн чол.. померлих. Про дійсні масштаби голоду судити важко, правдива статистика в ті роки не велася. В історичній літературі називають цифри голодуючих в Україні від 4 до 7 млн чоловік. Голод став причиною зменшення населення не тільки від смертності, але і від зниження народжуваності. Якщо проаналізувати статистичні матеріали за січень-березень 1922 року, то побачимо, що в Херсоні народилося 918 осіб, а вмерло – 5405 [24; 6]. Хліб відривали від голодних українських селян та їх дітей, відправляючи за межі нашої землі.
Жителька села Круглоозерки Драпак Віра Єгорівна згадує, що організація АРА привозила просяну крупу, її варили дітям. Забирали в господарствах коней. Виживали в основному за рахунок того, що ловили в морі та в озерах рибу. Їли курай, лободу, ловили ховрахів. Жителька села Круглоозерки Долгова Клавдія Лук’янівна розповіла, що під час голоду 1921-1923 рр. у молодій родині Громових Сергія та Насті померла маленька донька від голоду. Похована вона була не на кладовищі, а в городах на межі сучасних вулиць Миру та Комсомольської. Невеличкий клаптик землі між городами ніколи не розорюється. Ціною неймовірних зусиль селянство півдня України навесні 1922 року засіяло поля.
У 1923 році була введена нова система поділу: губернія – округ – район. Кларівка відносилася до Олешківського району. Налагоджувалася робота млинів, переробка вовни та м’яса. Держава заохочувала різноманітні форми кооперування селян. Щодо колективних господарств – товариств спільного обробітку землі (ТОЗів), артілей, комун, - то вони, незважаючи на активну підтримку держави, не прижилися серед селянства. НЕП відкрив перед селянами можливість вибору форм господарювання, і вони вибирали індивідуальне господарство. Показовою у цьому плані є розповідь жительки села Круглоозерки Сакової Наталі Григорівни 1922 року народження, про долю своїх батьків. Батько Наталі Григорівни орендував ще у пана Вассала млин і дуже хотів стати його власником. Невдовзі його мрія збулася, він викупив млин у пана. Ще прикупив 50 десятин землі. Родина дуже бідувала, бо гроші складали копійка до копійки, щоб придбати щось для господарства. Жили в землянці з калиба. За те, що мірошник молов зерно жителям села, він віддавав мірку державі (1 пуд). Господарювати було важко, але, як згадує Наталя Григорівна, батьки до колгоспу вступати не хотіли. Мали своїх коней та п’ять корів. Батьки, хоча їх і вважали в селі заможними, одягалися дуже бідно, не хотіли виставляти свої статки напоказ.
У 1927 р. була розгорнута пропаганда ідеї колективізації. Але, незважаючи на це, селяни неохоче вступали до колгоспів. Річняк Анастасія Свиридівна 1920 року народження розповіла про думки своїх батьків щодо вступу до колгоспу. Вони говорили, що добровільно йти до колгоспу нікому не хотілося. Кому до душі віддавати своє майно, а потім думати, чим же прокормити дітей? Селяни сплачували декілька різних податків: на хліб, м’ясо, молочні корови, сіно. Із серпня 1922 року набув чинності новий єдиний натуральний податок, який збирався із усієї орної землі, що давала будь-який прибуток. У 1924-1925 рр. було здійснено перехід до грошового податку найбільш зручного для селян.
Для залюднення пустої степової місцевості, яка простягалася від Кларівки до узбережжя Чорного моря, радянською владою було створено висілок, а потім село Більшовик. Перші жителі цього села приїхали в 1924-1925 рр. Офіційною датою заснування села вважається 1927 рік. Перші 26 сімей були переселені з села Дзигівка Ямпільського району та сіл Жабокричі і Сказенці Крижопільського району Вінницької області. Старожили села Більшовик розповідають, що житель Дзигівки Гром Максим, перебуваючи у Кларівці, пригледів чудове місце, де могло б розкинутися нове село і набрав групу людей, які погодилися б покинути свою рідну землю і переселитися на південь. Так, ця місцевість мала не найкращі природні умови – завжди віяли вітри і панувала влітку спека, але поступово селяни налагоджували господарство. Житла будували з глини та каменю, покривали їх соломою та очеретом. За допомогою волів та коней засівали пшеницю, соняшники, а пізніше бавовник. Житель села Більшовик Гуменний Віталій Аникійович розповідає, що для тих, хто переселявся на нове місце проживання держава надавала вагони для перевезення майна, худоби та птиці. Після прибуття на місце проживання надавалися безвідсоткові позики для купівлі інвентаря та насіння. Виділялася земельна ділянка в розмірі 0,75 га для будівництва житла, ведення підсобного господарства. Кожній родині виділявся пай у розмірі 10 га з вільного земельного фонду. У 1929 р. селяни Більшовика об’єдналися в ТСОЗ, а у 1930 р. на базі ТСОЗу було створено колгосп імені Куйбишева. Першим головою колгоспу став Мерзиєвський Микита Іванович. Колгоспу надавався кредит для придбання молотарки, парового двигуна, сіялок, плугів, культиваторів та тракторів.
У 1927 році в Кларівці було 1529 мешканців, із них – 723 чоловічої і 806 жіночої статі. У селі було 308 дворів. На висілку Більшовик нараховувалося 175 жителів, із них – 90 чоловічої і 85 жіночої статі, а також 35 дворів. Переважна національність населення – українці [ 8 ]. Комсомольський осередок у Кларівці утворився в 1928 році. Комсомольцями-активістами були Гапонов Єгор, Гладирь А., Леві Олександр, Овчинніков О., Хандій Микола, Терехов Олександр, які входили до бюро комсомольської ячейки. Активісти агітували і конкретно діяли по боротьбі із куркулями та церковниками, працювали по ліквідації неписьменності селян.
Збереглися акти про вилучення зерна у господарів, згідно з планом контрактації. Зокрема в одному з таких актів від жовтня 1930р. читаємо: "хлеб, находящийся в хозяйстве Бардачева В.К., которому был подведен план ко двору по хлебозаготовке. Хозяин котегорически отказался открыть свой амбар, где хранился хлеб". У листопаді 1930 р. комісія сільської ради склала акт про те, що селянин Бардачов Степан переховував хліб у брата Бардачова Павла, члена СОЗу, в якого й було знайдено 105 пудів пшениці. Комісії, які слідкували за виконанням контрактації інформували про свою роботу у вищестоящі органи.
Щоб зменшити плани контрактації, селяни змушені були ділити одне велике господарство на декілька дрібних. У ДАХО збереглися записи про розділ майна та землі у 1930 р. родин Гапонова Михайла Івановича, Бардачової Марії Михайлівни, Работіна Якова Васильовича, Бардачова Трохима Дмитровича, Лагно Терентія Андрійовичата ін. Селянин – куркуль Міхєєв Дмитро Григорович. Його земля передавалась в розпорядження СОЗА «Червоний шлях» в розміі 1200 кв.саж. Усе інше майно в порядку розкуркулення також перейшло в розпорядження кларівського СОЗу. 27 березня 1930 року Скадовський районний виконавчий комітет надіслав до Кларівської сільради постанову „Про використання приміщень закритих молитовних закладів, що передаються на культурні потреби”. У ній зокрема говорилося про те, щоб бувші очаги дурману перетворились на будинки пролетарської культури [19]. Комсомольці знімали з церкви дзвони, валяли хрести.
У селі існував піонерський загін. У 1931 році піонери збирали посівний матеріал, вели роз’яснювальну роботу по колективізації, робили шпаківні. Було організовано посадку дерев та збір коштів на літак ім. І Всесоюзного зльоту. Піонер-активіст Гапонов Захар по дорученню комсомольської ячейки проводив роботу серед піонерів про необхідність хлібозаготівлі [19].
У 1931 році була збудована нова школа, яка була обкладена червоною цеглою. Першим директором школи була Бублик Ганна Родіонівна. Вчителями були Бігун Степан Миколайович, його дружина Олександра Василівна, Малашкова Марія Архипівна.
Фотографія 1930-го року. Вчитель Бігун Степан Миколайович з учнями
Школа була семирічкою. Перший випуск був у 1933 році. Пізніше директором школи працював Трубій Нестор Назарович, а коли він у 1935 році виїхав до Складовська, на його місце приїхав його брат Трубій Антон Назарович. Директор школи викладав математику, а його дружина Марія Петрівна вчила дітей російської мови.
Курс на індустріалізацію викликав хлібозаготівельну кризу – селяни відмовлялися везти на ринок хліб. Поставки державі хліба та сільгоспсировини були першою заповіддю діяльності колгоспів. Ось який вигляд мав план контрактації (поставок державі) по Кларівській сільгоспартілі у 1928 році: "Жита - 285 пудів, озимої пшениці – 5 550 пудів, ячменю - 324 пуди. Разом: 6 159 пудів" [18]. Контрактації підлягали також птахопродукти (яйця), курі, гуси, качки, кролі. Сільській раді пропонувалося провести широку масову роботу поміж колгоспників та середняків, щодо здачі особливо яєць, „це має велике політичне державне завдання для робітничого постачання”. За невиконання – притягнення до відповідальності за зрив робітничого постачання [ 17 ]. Постанова ЦК ВКП(б) від 18 липня 1929 р. „Про розвиток бавовнярства” започаткувала сіяння бавовни на півдні, причому Херсонщина стала основним районом бавовнярства України (з 20 тис. гектарів бавовни, яка була посіяна в Україні, 14 тис. припадали на Херсонщину) [5; 75]. Почали сіяти бавовник і в Кларівці. Ударно працювали на зборі бавовни у 30-х рр. жительки села Лагно Єфросинія, Граменко Ніна, Річняк Анастасія, Осипова Олена, Овчиннікова Варвара, Гаран Варвара, Бухтій Марія, Іванченко Олександра.
Половина річного продовольчого фонду сільгосппродукції гинула в результаті поганої організації праці в колгоспах, відсутності економічної зацікавленості колгоспників результатами роботи [4; 12]. У ході хлібозаготівель 1930 р. селяни здали 477 млн. пудів – рекорд за всі роки радянської влади. Причина тому – відголосок НЕПу. Однак вже в 1931 р. рівень хлібозаготівель знизився. У роботі пропонується до уваги досить цікавий архівний документ. Між іншим, в директивах, які надходили до сільської ради говорилося, що уся ця сировина має велику потребу для промисловості та експорту (див. Додаток І). Колективізація викликала опір селянства, який набував жорстоких форм: убивства, підпали. Як у громадянську війну, гинули люди – громадяни однієї країни. Безпосередніми виконавцями партійних директив на селі були комітети незаможніх селян, що налічували у 1928 р. по Херсонському округу 24 тис. членів. Починаючи з 1928 р. хлібозаготівлі перетворюються у політичні кампанії. Протягом 1928 р. з Херсона було направлено в села 50 комуністів і комсомольців, а також 15 бригад робітників загальною кількістю 200 чоловік [5; 63]. І зараз в пам’яті кларівських старожилів постають безчинства бригади з Хорлів, члени якої ходили по хатам та шукали хліб, при цьому спеціальними штричками пробивали стіни, перевертали усе „вверх дном” шукаючи сховане зерно. Допомагали їм також місцеві активісти, які на початку 30-х рр. ходили з трусом по хатам по два-три чоловіка, шукаючи хліб. Це Литвиненко Іван, Пушкарева Арина, Зотова (Зотиха). Вони забирали останнє, не жаліючи навіть малих дітей, яким загрожувала голодна смерть. Крім того, всі райвиконкоми повинні були направити на село своїх уповноважених по хлібозаготівлях. До Кларівки прибув уповноважений райвиконкому Москаленко. Обшуки, конфіскації та арешти стали на початку 30-х рр.. масовим явищем на селі. Для залучення до хлібозаготівель найбідніших верств села було прийнято рішення, за яким 25% конфіскованого у заможних селян майна передавалося до фондів кооперування та колективізації незаможників.
За спогадами жительок Круглоозерки Василиненко Ольги Олексіївни та Річняк Анастасії Свиридівни, траплялися випадки, коли активісти просто забирали собі ті конфісковані в куркулів речі, які їм подобалися і не передавали їх ні до яких фондів. Останнє слово завжди належало партійним та районним структурам, які мали право відміняти рішення селянських сходів, якщо, на їх думку, вони перечили політиці партії та уряду. Кларівські землевласники склали до десятка актів поділу господарства між членами своїх родин. Внаслідок цього кількість заможних господарств зменшилась. Але таке "поверхневе" розкуркулювання не задовольняло владу. У списку до розкуркулювання по селу нараховувалося 23 куркулі, 22 з яких визнано соціально небезпечними. Андрущенка Емануїла Андрійовича, який до революції був службовцем економії Вассала, а після революції мав наділ 18, 20 га, 3 коней, 2 корови, 15 овець, реманент і орендував до 20 га було виведено за межі соцсектору та позбавлено виборчих прав за використання найманої праці. Овчиннікова Василя Григоровича, колишнього службовця економії Фальц-Фейна , а після революції мав наділ 24, 08 га, 4 коней, 2 корови, 20 овець, реманент і орендував до 20 га було притягнуто до суду за зрив хлібозаготівлі та виведено за межі соцсектору за систематичне скривання хліба. Потім був висланий з села. Овчиннікова Григорія Юхимовича, який до революції мав 50 десятин землі, а після революції мав наділ 20, 32 га, 4 коней, 2 корови, 25 овець, реманент і орендував до 20 га було виведено за межі соцсектору, притягнуто до суду та позбавлено виборчих прав за експлуатацію. Згодом його було вислано з села.
Міхєєва Афанасія Дмитровича та його братів Федора та Івана, кожен з яких мав по 50 десятин землі до революції, а після – 20 га і 25 га оренди, коней, корів, овець було виведено за межі соцсектору за те, що використовували найману працю та закабаляли бідноту. Оголошено куркулями-експлуататорами та виведено за межі соцсектору було Бардачова Костянтина Панасовича, Овчиннікова Афанасія Єгоровича, Баюрко Костянтина Григоровича, Бардачова Павла Яковича, Овчиннікова Карпа Микитовича (потім був висланий), Бухтія Івана Микитовича, Бардачова Івана Григоровича. Косенко Григорій Іванович сидів в тюрмі за агітацію проти хлібозаготівлі, його було позбавлено виборчих прав за антирадянські виступи. Колишній службовець економії Фальц-Фейна Косенко Єлисей Корнійович мав наділ 21,25 га та був церковним старостою. Це також послужило причиною до позбавлення його виборчих прав та виведення за межі соцсектору. Овчинніков Петро Панасович мав невеликий наділ – 7 га, 1 коня, 1 корову та орендував 4 га землі. Він також потрапив до списку куркулів та соціально небезпечних елементів. У результаті у розкуркулених було вилучено: сільгоспреманент (молотарки; сіялки – 1; косарки - 10; віялки – 10; іншого інвентарю – 51 одиниця), будівель (житлових – 23; господарських – 70), худоби (коней – 18; корів – 18; молодняка – 15; іншої рогатої худоби – 16; свиней – 12). Муки – 23 пуди, різного зерна – 72 пуди. Цінностей на 675 крб. 90 коп. Загальна сума вилученого в карбованцях становила 6 492 крб. 40 коп.[20]. Конфіскованих корів передали до СОЗу „Червоний шлях”. Зберігся акт від 28 березня 1930 р. про незадовільне виконання СОЗом плану по контрактації молока. З 18 корів доїлося 14, молока вони в середньому давали 50 літрів на добу. Виходило, що одна корова давала на добу приблизно 3,5 літри молока. Напрошується висновок, чи так годували в колгоспі корів, чи можливо, корови були низькопродуктивними? Якщо взяти до уваги те, що нещодавно ці корови були конфісковані в куркулів, то навряд чи ті тримали б таких корів. Виходить, догляд і харчування призвели до того, що впали надої. В акті також вказувалося, що члени СОЗу використовують молоко для своїх потреб, чим гальмують виконання планів та завдань по контрактації молока [19; 6]. Жителька села Сакова Н.Г. розповідає, що коні, яких відібрали в її батьків і передали до колгоспу, тікали звідти через погане харчування й приходили додому. Вранці її мати знову вела їх до колгоспу, щоб активісти не сказали, що родина чинить опір колективізації...
На вустах людей, поза очі, було інше: „Ні корови, ні свині – тільки Сталін на стіні”, - казали люди; „Устань, Ленін, подивися, що у СОЗі робиться, клуня раком, хата – боком і собака з одним оком. А на хаті – серп і молот, а у хаті – смерть і голод”; „Батько в СОЗі, мати в СОЗі, діти пухнуть на дорозі, нема хліба, нема сала, контрактація забрала”. Деяка частина висловлювала обурення. Серед учасниць цього виступу була кларівчанка –Прокопова Пелагея Юхимівна.
Колективізація зруйнувала традиційні форми і методи селянського господарства, перетворила дбайливого хлібороба на жебрака, вщент розорила села, призвела до повного занепаду землеробства і тваринництва. Наслідком, як неважко здогадатися, став другий - найстрашніший в новітній історії України голод 1932 - 1933 рр.