Літературний клуб "Душа"

Тополі мов солдатські наречені
Роняють листя на граніт.
То сльози спомину священні,
Як пам'ять проминувших літ.
І пам'ять та ятрить забуті рани
І душі тих. хто всь пройшов війну.
І постають солдати із туману.
Що більш півсотні літ загинули тому.
Що пали в зеле-трави України,
Мов захисту благаючи в землі...
Де пролилася кров - горять калини
Й стоять тополі, ніби матері...
Стоять в чеканні тополини
І ждутья вітерець війне.
Можливо їм у ту хвилину
Він звістку з вічності несе.