Літературний клуб "Душа"

Средь проблесков надежды, суеты,
Сквозь бури, вой и падание пепла,
Порой так не хватает простоты,
Любви, конечно, и немного света.

В моем городе снова не дождь, тихо, падает нежно.
Ты ко мне уже не придешь, отшвырнув все слова так небрежно.
И из вида, из смысла лица, не увидев все тени.
Ты меня уже не найдешь, я не смысл, я только забвение.

Я умолял тебя тысячу раз,
Я сказал тебе все, что мне нужно –
Чувства, мысли. Обрывками фраз,
Ты была для меня безоружной.

Пелюстками, що квітнуть на весні,
І зорями, що сходять на світанку,
Малюю образи в розбитому вікні,
Й читаю на ніч ще ту саму танку.

Меняя жизни тонких линий,
Ломая радугой рассвет,
Живет старик на небе синем,
И знать не знает – близок свет.

Таинственность - не более того,
И интереса - крошечка не соли.
Опасность ходит рядом, но с тобой,
В твоих глазах не чувствую я воли.

Ти знаходишся поруч, але все ще так далеко. Здається – протягнути руку, і все, будемо поруч. Мрії, це всього банальні мрії…

Краплиною щастя на радісній ноті,
Хвилиною тиші високо в горах,
Перлиною моря, котрих вже не сотні,
Як птах полечу далеко за море.

В буденності сірій, я створюю тіні,
Ілюзії друзі – немає їм меж.
Життя від початку до просто надії
Крокує за метр обірваних веж.

Твір готувався як виступ. Проводилася зустріч молоді із губернатором Херсонської області (уже бувшим) Б.Сіленковим. З певних обставин (а саме змісту виступу) мені не дозволили виступити... не хочеться, щоб те, що я готував, пропало даремно...