У 2009 році минає 187 років з того часу, як в історичних документах уперше згадується село Кларівка (з 1946 року – Круглоозерка), але й досі достеменно не висвітлено інформацію про село за цей період, не показано рівень соціального та культурного розвитку селян, хіба що єдиним джерелом інформації можуть бути архіви. Та ніхто з наших односельців, котрі намагалися з'ясувати становище селян та селища у певні історичні періоди, повністю не відкривали тему. Тема даного дослідження була обрана з огляду на її актуальність, яка зумовлюється необхідністю молодого покоління достеменно знати історію рідного народу та краю, тобто свого села. Виникає абсурдна ситуація – підлітки краще знають історію України або Всесвітню історію, ніж минуле свого селища. Далеко не кожен пересічний учень чи людина старшого віку знає як жилося люду у певні історичні рамки.
Рівно 96 років село було під владою панів Потьє, а потім Вассалів. За часів панів було зроблено великий крок у розвитку промисловості. Були збудовані церква, дві лавки, обивательська станція та училище, два вітряних млина. Панам Вассалам належав фруктовий сад з різними сортами дерев: груш, яблунь, слив, черешень, вишень, абрикосів, персиків; невеликий молокозавод, де навіть виготовлявся сир з ослячого молока. Також їм належав ковбасний завод, на якому виготовляли ковбаси з конини, з добавлянням туди горіхів. Вассали почали займатися виведенням нових порід худоби ще раніше від Фальц-Фейнів в Асканії-Новій, зокрема розведенням довгорунних овець. У середині XIX ст. вже онуки Рувьє - Євгеній, Володимир, Олександр будують в Кларівці цегельний завод, солеварні, завод по переробці риби, а також займаються розведенням устриць. Випускники Кларівського народного училища складали іспити на отримання свідоцтва про закінчення початкового народного училища, мали право не відбувати військову повинність і викладати в початкових школах. По даним 1886 р. на 458 жителів села грамотних було 58 чоловік (з них 28 учнів). Діти місцевих селян навчались разом з дітьми найманих, що працювали в економії Вассала.
Однією з найтрагічніших сторінок в історії українського селянства, і наших односельців також, була суцільна колективізація, яка проводилася у 20-30 роках здебільшого примусовими, насильницькими методами. Спад сільськогосподарського виробництва в Кларівці був викликаний в першу чергу відступом від ринкових відносин і застосуванням репресій та командно-адміністративного тиску на селянство. Колективізація зруйнувала традиційні форми і методи селянського господарства, перетворила дбайливого хлібороба на жебрака, вщент розорила села, призвела до повного занепаду землеробства і тваринництва. Радянська ідеологія зображувала куркулів як лютих ворогів радянської влади, жорстоких експлуататорів. Але як правило, основою їхнього добробуту була праця всіх членів родини, ощадливість, хазяйновитість. І зараз в пам’яті кларівських старожилів постають безчинства бригади, члени якої ходили по хатам та шукали хліб, при цьому спеціальними штричками пробивали стіни, перевертали усе „вверх дном” шукаючи сховане зерно. Допомагали їм також місцеві активісти, які на початку 30-х рр. ходили з трусом по хатам по два-три чоловіка, шукаючи хліб. Вони забирали останнє, не жаліючи навіть малих дітей, яким загрожувала голодна смерть. Крім того, всі райвиконкоми повинні були направити на село своїх уповноважених по хлібозаготівлях. Обшуки, конфіскації та арешти стали на початку 30-х рр. масовим явищем на селі. Для залучення до хлібозаготівель найбідніших верств села було прийнято рішення, за яким 25% конфіскованого у заможних селян майна передавалося до фондів кооперування та колективізації незаможників.
Наслідком, як неважко здогадатися, став другий – найстрашніший в новітній історії України голод 1932 -1933 років. Народна пам'ять – найдостовірніше історичне джерело минулого. Пам'ять - нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок в цій книзі написано кривавим кольором. Особливо важкі спогади про голод. Немає страшнішої смерті, ніж повільна смерть від голоду. І удвічі страшніше, що вмирали люди на родючих землях, на полях, всіяних житом і пшеницею. Нажаль документів, що засвідчували б ці злодіяння зовсім мало. Для дослідження подій, які сталися 75 років тому, для збору свідчень жертв Голодомору при Круглоозерській сільській раді, як і по всіх населених пунктах нашої держави, була створена науково-пошукова група. До складу групи входили також учні та вчителі Круглоозерської ЗОШ. Було обійдено домівки наших односельців старших 85 років і записано їхні свідчення про голод 1932-1933 рр., який вони пережили будучи дітьми. Радянська влада зробила все можливе, щоб сховати правду про геноцид. Проте вона зробила велику і єдину помилку: не врахувала пам'ять людей, що не пропаде і не згине, що житиме вічно, передаючись знанням із вуст в уста.
Джон Тош у книзі "Прагнення до істини: як оволодіти майстерністю історика" писав: "Усна історія - унікальний інструмент для проникнення в процес. Вона відображає живий зв'язок між минулим і теперішнім, між індивідуальними спогадами і народною традицією між "історією" і "міфом". Одним словом, усна історія - це сировина для соціальної пам'яті".У декого із професійних істориків, особливо із когорти вихованих на стереотипах комуністичної ідеології, є стійке упереджене ставлення до усних джерел. Вони віддають перевагу офіційним джерелам: урядовим і партійним документам, державним архівам (де зосереджені, зрозуміло, відретушовані матеріали) та ін. В Україні в період незалежності й до 1991 року неодноразово публікувалися і публікуються праці з історії життя і побуту селян, робітників. Але читати такі праці важко: вони перенасичені статистикою (офіційною), процентами, діаграмами, а жива людина випадала з таких досліджень. Причина в тому, що інформація черпалася "з других рук", вона спотворювалась "експертними оцінками". Усна ж історія – спогади, інтерв'ю, розповіді – дозволяє поряд з ретельно підібраними письмовими джерелами почути голос простого народу. Так, у роботі було всебічно висвітлено за допомогою документів та свідчень тему, не опираючись на щось одне, а охоплюючи все разом. Чи впоралися з поставленою метою? Це вже вирішувати читачеві. Адже тільки він може зробити всебічний аналіз роботи. Художник не може і не має права оцінювати те, як він написав свою картину. Тож, віддаючись на Ваш суд, читачу, ставимо останню крапку у роботі.
